https://drive.google.com/drive/my-drive
Порядок подання та розгляду
(з дотриманням конфіденційності) заяв про випадки булінгу (цькування)
1. Учасники освітнього процесу подають заяву керівнику закладу освіти про випадки булінгу по відношенню до дитини або будь-якого іншого учасника освітнього процесу.
2. Керівник закладу освіти розглядає заяву в день її подання та видає наказ про проведення розслідування.
3. Керівник закладу освіти для прийняття рішення за результатами розслідування створює наказом Комісію з розгляду випадків булінгу (цькування) та скликає її засідання. До складу Комісії входять керівник закладу освіти, педагогічні працівники (у тому числі психолог), батьки постраждалого та булера для прийняття рішення за результатами розслідування та виконання відповідних заходів реагування.
4. Проводиться повне та неупереджене розслідування щодо випадків булінгу (цькування) з залученням осіб від яких отримали інформацію.
5. Рішення Комісії реєструється в окремому журналі, зберігається в паперовому вигляді з оригіналами підписів всіх членів Комісії. Потерпілий чи його законний представник також можуть звернутися відразу до уповноважених підрозділів органів Національної поліції України (ювенальна поліція) та Служб у справах дітей з повідомленням про випадки булінгу (цькування).
Порядок реагування на доведені випадки булінгу (цькування) у закладі освіти та відповідальність осіб, причетних до булінгу
1. Керівник закладу освіти має розглянути звернення.
2. Керівник закладу освіти створює комісію з розгляду випадків булінгу, яка з’ясовує обставини булінгу.
3. Якщо комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт, то керівник закладу освіти повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей.
4. Особи, які за результатами розслідування є причетними до булінгу, несуть відповідальність відповідно до частини другої статті 13 (вчинення правопорушень за статтею 1734 ) Кодексу України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., № 51, ст. 1122)
Як розпізнати жертву булінгу?
Відсутність контакту з однолітками: немає друзів, зідзвонювань, не ведеться переписка у соцмережах, похід до школи і повернення звідти наодинці, немає у кого запитати домашнє завдання.
Психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції.
Обмальовані руки або специфічні малюнки на полях у зошиті.
Бажання іти до школи іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.
Скільки дітей страждають від булінгу?
За статистикою, 80% українських дітей піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюючи цього. В усіх соціальних системах завжди є лідер, середня група і так званий «вигнанець».
У початковій школі діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути непривітними до інших.
Щойно вчитель починає вибудовувати систему конкуренції та пріоритетів – діти починають один одного травити.
А справжній булінг почнеться у середній школі – з 10-11 років – вік входження у підліткову кризу. Обов’язок шкільного психолога, вчителя – виявити лідера, схильного ініціювати цькування інших проводити, вести з ним дружні бесіди, виробляючи толерантність.
Чому діти стають жертвами булінгу?
Психологи визначають декілька основних причин: Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.
Домашня атмосфера.
Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти – нещасна, хвора, росте без батька…Школа і садок – каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в школі.
Атмосфера в класі
Бувають колективи, створені самостійно або руками вчителя, в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як грушу для биття, вирівнюючи свій психологічний стан.
Булінг у цифрах
За дослідженнями UNISEF, 40% дітей ні з ким, зокрема і з батьками, не діляться своїми проблемами.
Сором’язливі та спокійні діти стають жертвами булінгу вдвічі частіше за однолітків, які відкриті до спілкування. Більшість дітей ображають за те, що вони одягнуті не так, як інші, говорять або поводяться не так, як основна група. 44% дітей, якщо стають свідками булінгу, просто спостерігають, оскільки бояться за себе.
ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ
«Тілесні покарання – хибний спосіб виховання» Караючи дитину «під гарячу руку» ви демонструєте гірше володіння собою, аніж вимагаєте цього від дитини, роблячи це не для виправлення дитини, а щоб розрядити нервову напругу. Слід пам’ятати, що ми не можемо дати дітям більше, ніж маємо самі.
• Показуючи при дітях гірші риси свого характеру, ви подаєте їм поганий приклад.
• Тілесні покарання вимагають від батьків менше розуму та здібностей, ніж будь-які виховні заходи.
• Поведінка дитини буде непередбаченою, вона не буде розуміти та приймати закони моралі.
• Ляпаси можуть лише утвердити, але не змінити поведінку дитини.
• Задача дисциплінарної техніки – змінити бажання дитини, а не лише її поведінку.
• Покарання примушують дитину побоюватись втратити батьківську любов. Вона почуває себе знедоленою та починає ревнувати до брата чи сестри.
• Часті покарання спонукають дитину зоставатися інфантильною.
• У покараної дитини може виникнути вороже почуття до батьків. І щойно в ній поєднаються два почуття – любов та ненависть, як зразу виникає внутрішньо особистісний конфлікт.
• Фізичне покарання – це показник не тільки вашої слабкості, розгубленості, безсилля, а й педагогічного безкультур’я. • Говоріть з дитиною так, щоб не залишалось жодного сумніву в тому, що ви керуєтеся турботою і тривогою за неї, а не бажання відмахнутися, образити.
• Будьте навіть у дрібницях до кінця правдивими і чесними зі своїми дітьми. Незначну домішку брехливості, штучності діти помічають дуже добре.
• Не забувайте поділитись зі своїми дітьми досягненнями й невдачами, тоді вони відкриватимуть вам свої таємниці, чекатимуть вашої поради, підтримки.
• При можливості доцільно замінити покарання на:
1. терпіння (це найбільша доброчесність, яка може бути в батьків);
2. пояснення (поясніть дитині, чому її поведінка неправильна, при цьому будьте по-можливості стислі);
3. відволікання (постарайтесь запропонувати вашій дитині щось більш привабливе, аніж те, що їй заманулося);
4. заохочування (це більш ефективно, ніж покарання).
ЯК УНИКНУТИ «ДОМАШНІХ БАТАЛІЙ»,
АБО ДИСЦИПЛІНА БЕЗ КОНФЛІКТІВ
Виховуючи дитину, ми неминуче накладаємо обмеження на її по¬ведінку.
«Хочу» і «Не можна»,
«Не хочу» і «Треба» — ось джерело конфлікту, який у деяких сім'ях переростає в силову боротьбу, справ¬жні «домашні баталії».
«Дитино , слухай, що тобі кажуть!»,
«Буде так, як я сказав!»,
«Якщо ти.., то я...» — чуємо ми від дорослих.
«Відчепися!»,
«Все одно буду!»,
«Ти погана, я тебе не люблю!» — чуємо з іншого боку у відповідь.
Вимагаючи незаперечної слухняності, ми придушуємо творчу основу в дитині, але й залишати без уваги негативну поведінку ми не можемо.
Як домогтися від дитини відповідної поведінки, залишаючись із нею «по один бік барикад», не доводячи справу до конфронтації?
На цю тему написано багато розумних книг, але в жодній ви не знайдете універсального рецепта. Ми теж не зможемо його дати, але сподіваємося, що міркування й поради, які ми запропонуємо, допоможуть вам творчо осмислити те, що відбувається між вами й ва¬шою дитиною.
РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ З ПРИПИНЕННЯ ПОСТІЙНИХ СВАРОК І БІЙОК МІЖ ДІТЬМИ
1. Уникайте заступатися за одного з дітей. Не давайте їм найменшого приводу відчути вашу значимість у самій бійці. Відмовтеся від ролі судді, прокурора або адвоката. Перестаньте карати «винного» і втішати «безвинного». Якщо ви відчуєте, що хтось може серйозно постраждати, то вплиньте на ситуацію: відведіть кожного в окреме місце, щоб вони зменшили свій запал.
2. Заспокойте дітей, що б’ються. Присядьте, якщо необхідно, щоб порівнятися з ними. Лагідно торкніться до них. Примирливо подивіться на кожного, не засуджуючи і не сердячись ні на кого. Якщо вони б’ються за іграшку, почекайте, поки вони заспокояться, простягніть руку до предмета, за який вони б’ються, і скажіть: «Ви знову одержите цю іграшку, коли вирішите, як поділити її, щоб ніхто не був скривджений». Потім вийдіть разом з іграшкою, і нехай вони самі розберуться в усьому. Немає необхідності залякувати їх, щоб зупинити бійку. Уникайте таких фраз: «Ваші бійки просто виводять мене із себе!»
3. Опишіть словами те, що ви бачите під час бійки. Коли ви звертаєтесь, не засуджуючи учасників бійки, то це дозволяє дитині самій зрозуміти, що, можливо, вона щось робить не так. Ви доносите до її свідомості загальну подію, що відбувається. Якщо вона самостійно усвідомлює те, що робить, то може за бажанням, вибрати, чи варто їй продовжити бійку. Якщо ж ви будете це робити з відтінком осуду, діти займуть оборонну позицію.
4. Поставтеся з розумінням і співчуттям до їхньої злості по відношенню один до одного, не заперечуючи і не намагаючись урезонити це почуття. Наприклад, якщо ваша дитина говорить:»Я ненавиджу свого брата!», то відреагуйте так: «Зараз можна зрозуміти твою злість», замість слів: «Хіба можна ненавидіти свого брата? Дуже недобре говорити такі речі!» Почуття, до яких відносяться з розумінням і співпереживанням, втрачають свою силу. Вони втрачають свій руйнівний заряд. Допоможіть дитині осмислити, через що вона злиться, і підведіть її до того, щоб вона сама висловила свої почуття.
5. Допоможіть дітям домовитись так, щоб обидві сторони залишилися при своїх інтересах. Направте їх по шляху мирних переговорів. Наголосіть на тому, що бійка справі не допоможе. Допоможіть дітям дійти згоди. Направте суперечку в таке русло, щоб кожний з її учасників одержав свою вигоду. Компроміс у цій справі – неефективний вихід з положення. У більшості випадків він залишає обидві сторони незадоволеними. Не робіть спроб домовитися в той час, коли вони зляться один на одного. Нічого не вийде. Якщо ж вони почнуть знову злитися, поверніться до пунктів 3 і 4, дайте коментар, що відбувається, і поставтеся до їхньої злості з розумінням, і тільки тоді, коли їхня злість припиниться, знову переходьте до переговорів.
6. Якщо бійка викликає у вас надто велике занепокоєння, то вийдіть з кімнати і … прогуляйтеся. Переконайтеся в тому, що ви йдете з кімнати не в пориві злості і не грюкаючи дверима. Робіть це без попередження. Не слід кидати такі слова: «Мені набридли ваші постійні сварки і бійки! Я іду!» При такій реакції діти відчувають тільки провину або починають розуміти, що за допомогою бійки вони якоюсь мірою можуть маніпулювати вашими діями.
Якщо справа дійшла до покарання
• Покарання має бути сумісним із вчинком дитини.
• Не можна карати ігноруванням. Гра в мовчанку чи вгадування не під силу для психіки дитини.
• Краще позбавити дитину чогось приємного, ніж використову-вати каральні заходи.
• Покарання можна пояснити дитині як природний наслідок її негідної поведінки. Ті неприємні моменти, які відчуває покарана ди¬тина, вона не повинна сприймати як помсту розгніваного або обра¬женого дорослого, як перемогу дорослого у війні з дитиною.
Важли¬во, щоб не лише дорослий, а й дитина розуміли, для чого її карають (не тільки за що, а й для чого).
Якщо дитина не вимила посуд, можна пояснити їй, що тепер ви не встигнете спекти пиріг, який .усі люблять, і що ви так само цим засмучені, як і вона.
Так само, як і вона...
Не забувайте, що взаєморозуміння, співпереживання, увага до почуттів вашої дитини — це золотий фонд ваших взаємин, який гарантує вихід із будь-яких труднощів і конфліктів! Успіхів вам у вихованні й розумінні вашої дитини!